РЕЦЕНЗІЯ.
Лідія ШЕРЕМЕТ, науковець, еколог, журналіст, член Національної спілки журналістів України про книгу "Край Григорія Сковороди" своєрідну енциклопедію села Чорнухи на Чернігівщині.
Пізники – Чорнухи – Суми.
21 січня 2017 року
УКЛІН ТОБІ, СКОВОРОДИНСЬКИЙ КРАЮ!Багато років я – Пізницька сумчанка, Сумщина і Суми стали рідними, бо прожита вже тут більша частина мого сувою життя. Та з малою батьківщиною зв’язків не пориваю, адже там – дідівські могили, дитинство, батьківська хата, школа, родичі, однокласники, тихоплинна, колись багатоводна і судохідна Многа… Одним словом, рідна земля. На сторінках чорнухинської районки, як журналіст, еколог і науковець, опублікувала цілу серію нарисів про природні заповідники і колишнього Союзу, і України, де доводилось побувати. Буваю в гостях у рідному селі Пізники, і обов’язково – в Чорнухах, на серпневих зустрічах з однокласниками, випускниками 1967 року, які ми проводимо 50 літ, піввіку – рекорд школи!
Тож не відгукнутись, не сказати своє добре слово про книгу, своєрідну енциклопедію Чорнухинщини, уклонившись низько автору – Миколі Івановичу Булді, і всім тим краянам, які були причетні до виходу у світ «Краю Григорія Сковороди» – просто неможливо! Моя щира подяка і подвійному земляку – Петру Васильовичу Матвієнку, уродженцю с. Пізники, який нині мешкає на Сумщині, і завдяки безкорисливій допомозі якого цю книгу отримують наші земляки по білому світу, куди їх закинула доля…
За жанром – це історичний нарис, але він виходить за далеко-далеко ширші рамки – тут і глибокі розвідки з історії, географії, адміністративно-територіального устрою, археології, древньої історії і сьогодення регіону; освіта, культура, релігія; славетні земляки і подвиги у війнах, революції, розрухи і відбудови, політичне життя – тільки літературних джерел приводиться близько 800! І все – архівні документи різних періодів, епох, але абсолютно достовірні, офіційно підтверджені. Це не просто багато інформації, це цілий океан, який збирався, опрацьовувався, готувався до публікації великою плеядою краєзнавців, істориків, просто небайдужих до життя Чорнухинщини.
Низький уклін Вам, земляки!
Книга видана видавництвом «Гадяч» (м. Гадяч) накладом 500 екземплярів. Про художнє оформлення книги хотілося б сказати окремо добре слово – вона з тих, які приємно тримати в руках, отримуючи задоволення – тверда обкладинка, офсетний папір, зручний для очей та читання шрифт, чітка, елегантна графіка сторінок. Назви розділів, а їх аж 17 – гарно виділені крупним шрифтом, розташовані за тематичним принципом, в кінці книги наведені пояснення скорочень, умовних позначень, і т.д. Як на мій погляд, така енциклопедія регіону має бути настільною книгою в кожній домівці, поряд з «Кобзарем» і Біблією, а не тільки на бібліотечних полицях і в шкільних світлицях.
Відкривається книга зворушливим «Словом до краян» і теплими словами пам’яті Булді Івану Лукичу, рідному діду, і батькові Булді Івану Івановичу – яким і присвячена книга, та описом герба Чорнухинського району, прапора Чорнухинського району, Гімну Чорнухинського району, слова і музику якого написали теж чорнушани – В. Стеценко (музика) і В.Розсохань (слова).
Переповідати зміст кожного розділу – марна справа, це треба бачити власним оком, сприйняти розумом і серцем відчути; а чи просто сплакнути, зітхнути, побачивши знайомі прізвища, імена рідних і близьких, сусідів чи однокласників. Або ж здивуєшся, читаючи щось незнайоме, невідоме тобі, про рідне село. Я знала з родинних переказів, що обидва мої дідусі – Усенко Михайло Петрович (мамин батько, с. Пізники), і Шеремет Григорій Максимович, (татів батько, с. Сухоносівка) були політично активними, обидва організували комнезами в своїх селах, працювали в цих же товариствах. А бабуся Мотрона Петрівна Усенко (у дівоцтві Апостол), була актрисою-аматоркою знаменитого пізницького театру Русинових, на сцені якого грала до старості, як і вся рідня, і багато-багато пізничан… Читала про своїх пращурів, і світлі сльози пам’яті капали на ці сторінки книги. І з подивом, наприклад, узнала, що ще на початку минулого століття в селі була телефонна підстанція, як і в Чорнухах; а школа і церква Вознесіння була збудована коштом власників Милорадовичів. І що село було засноване 21 січня 1718 року (точніше саме в цей день, 300 літ тому, був підписаний гетьманський універсал і грамота на володіння селом, а поселення було там, звичайно, ще набагато раніше!).
І Пізники відзначатимуть свій 300-літній ювілей зовсім-зовсім, зовсім скоро! Через рік, якщо згадають про свій ювілей!
В кінці кожного розділу наведено список використаних документів, джерел, історичних розвідок.
Про корисні копалини краю – запаси солі, торфу, деревини, глини, в тому числі і гончарної, розказували ще в школі. А тут з подивом узнала ще і про величезні запаси бурого вугілля, розвідані геологами, але вони не розробляються. Поки що.
Про археологічні об’єкти, знахідки різних років і епох годі писати. Скажу тільки, що відомий археолог Віктор Володимирович Приймак мешкає нині в Сумах, закінчив Чорнухинську середню школу, як і я, а доля знову звела в Сумах. І Віктор Володимирович Приймак нині – учасник багатьох археологічних досліджень, експедицій не тільки на Сумщині, але і на Чорнухинщині, і список його наукових публікацій теж приводиться в цій енциклопедії.
А от для мене, як, певне, і для дуже багатьох читачів, буде відкриттям, що колись Чорнухинський район (в 1932 році) ввійшов до складу новоутвореної Харківської області. А Постановою Уряду від 22 вересня 1937 року була утворена Полтавська область, з 45-ма районами, серед них і Чорнуський (так тоді писався район). Існував він аж до 1962 року, до укрупнення сільських районів, і заново був створений 8 грудня 1966 року (і був в роки укрупнення Лохвицьким районом).
Та йдемо далі сторінками книги. Про розвідницю Ленізу Бугорську і її товаришку Марію Коломієць в нашій родині теж знали давним-давно: це колишні однокласниці моєї покійної мами, учительки Марії Михайлівни Шеремет (в дівоцтві Усенко). Кілька їхніх шкільних фотографій, довоєнних, дивом збереглись у мами; і фото, і свої спогади про однокласниць мама передала до Чорнухинського музею, коли відкривали пам’ятник і музей мужній розвідниці. А з сином Героя Радянського Союзу Петра Володимировича Масленнікова – Анатолієм Петровичем Масленніковим, я навчалася в одному класі Чорнухинської середньої школи… І аж шестеро земляків з Чорнухинщини, за свої ратні подвиги в роки війни отримали високі урядові відзнаки, найвищі нагороди і звання Героя Радянського Союзу. Землякам на фронтах Великої Вітчизняної війни присвячений окремий розділ; ім’я Олексія Перелета присвоєно Вороньківській середній школі, в Білоусівці відкрито пам’ятник Василю Панасовичу Мележику, споруджений він на кошти комсомольців району, зароблених на суботнику. В 2006 році відкрито пам’ятну дошку на приміщенні Городиської школи, в пам'ять про славного льотчика, випускника цієї школи Олексія Михайловича Батієвського, Героя Радянського Союзу, повного кавалера орденів Слави.
Неможливо розповісти про всіх земляків-чорнушан і їхні подвиги, але всі вони, хто воював на фронтах, наближали світлий день Перемоги, мирне життя. Вшануймо їхню пам'ять, прочитавши цей розділ книги.
Є в книзі розділ про трудові подвиги в мирний час. Ланка Марії Яківни Федоренко з Лісової Слобідки одержала звання Героя Соціалістичної Праці за найвищі в Україні на той час (50-ті роки минулого століття) урожаї цукрових буряків.
У маминому архіві є давнє фото: на порозі Пізницької, тоді семирічної школи стоїть велика група школярів з прапором, вчителі школи, інструктори з району, і сама Марія Яківна Федоренко, з високою урядовою відзнакою – зіркою Героя Праці на грудях, і я, дошколя, але у віночку, поряд з мамою – піонервожатою. Це була зустріч учнів і вчителів зі своєю знатною землячкою.
В інших розділах книги знайдете, читачу, цікаві розповіді про нашого найвідомішого краянина – Григорія Савича Сковороду, і про перебування на теренах нашого району Тараса Григоровича Шевченка, який у Пізниках зустрівся з поміщиком Русиновим, відпочивав і смакував яблуками з його розкішного саду, пив смачну воду з знаменитої пізницької Криниці, за переказами – ще козацької (адже село – козацька пізницька сотня). Поставмуцькі гончарі навіть виготовили в 1914 році погруддя поета, а харсічани подали клопотання про присвоєння імені великого поета початковому Харсіцькому народному училищу імені Т.Г.Шевченка. На жаль, клопотання не було задоволеним. Всі ці цікаві факти на сторінках видання чекають на вас.
Можна писати про книгу ще і ще, але хай залишиться щось і для кожного, хто листатиме сторінки видання, і читатиме їх як найзахоплюючий детектив. Як я, з першої до останньої сторінки, кілька разів, знаходячи щось нове і нове, ще цікавіше.
Наостанок хочеться ось що сказати. Мені не вдалося знайти якихось даних про відзнаку цього видання, і автора книги. Чи так скромно це пройшло, чи не дійшли, як кажуть, руки, за повсякденними клопотами, у тих, хто повинен був це зробити – місцевої влади, чиновників від культури, фахівців-краєзнавців, інших. А не так і багато на Україні таких енциклопедій, таких видань краєзнавчих, та ще і для вузького регіону – практично одного з районів області полтавської землі, серця України. Всі відгуки тих, хто вже прочитав книгу – тільки в «превосходной степени», нікого не залишає байдужим. Тож дуже хочеться, аби якомога більше чорнушан-земляків отримали насолоду від знайомства з чудовою книгою, яка бере за серце і душу, розбуджує пам'ять про малу батьківщину. Ну, а всім, хто має відношення до коштів на видання матеріалів, що не ввійшли до цієї частини, до наступного перевидання солідним тиражем (бо 500 примірників – краплина в морі!), до підтримки, відзначення, вшанування автора і всього колективу, хочу звернутись з добрими побажаннями словами мого улюбленого і дуже шанованого археолога і поета Бориса Мозолевського:
«…Сяй і слався, наш добрий світе,
Небо своє прихили над нами.
Ми твої паростки, ми твої діти,
Будьмо ж не пасинками –
А синами!»
Микола Іванович Булда – справжній син рідної чорнухинської землі, підтримайте його, гідно відзначте.
З повагою – Лідія ШЕРЕМЕТ, науковець, еколог, журналіст, член Національної спілки журналістів України
Пізники – Чорнухи – Суми.
21 січня 2017 року
Телефон Шеремет Лідії Григорівни - 095-365-73-71
Ірина Панасенко, журналіст - 095-158-84-37
P.S Бажаючим придбати книгу раджу звертатись до Чорнухинської районної бібліотеки, і замовити післяплатою за адресою: 37100 Полтавська область, смт Чорнухи, вул. Центральна,47, центральна районна бібліотека, Булді Миколі Івановичу, електронна адреса: Lib_ch@ukrpost.ua
Лідія ШЕРЕМЕТ, науковець, еколог, журналіст, член Національної спілки журналістів України про книгу "Край Григорія Сковороди" своєрідну енциклопедію села Чорнухи на Чернігівщині.
Пізники – Чорнухи – Суми.
21 січня 2017 року
УКЛІН ТОБІ, СКОВОРОДИНСЬКИЙ КРАЮ!Багато років я – Пізницька сумчанка, Сумщина і Суми стали рідними, бо прожита вже тут більша частина мого сувою життя. Та з малою батьківщиною зв’язків не пориваю, адже там – дідівські могили, дитинство, батьківська хата, школа, родичі, однокласники, тихоплинна, колись багатоводна і судохідна Многа… Одним словом, рідна земля. На сторінках чорнухинської районки, як журналіст, еколог і науковець, опублікувала цілу серію нарисів про природні заповідники і колишнього Союзу, і України, де доводилось побувати. Буваю в гостях у рідному селі Пізники, і обов’язково – в Чорнухах, на серпневих зустрічах з однокласниками, випускниками 1967 року, які ми проводимо 50 літ, піввіку – рекорд школи!
Тож не відгукнутись, не сказати своє добре слово про книгу, своєрідну енциклопедію Чорнухинщини, уклонившись низько автору – Миколі Івановичу Булді, і всім тим краянам, які були причетні до виходу у світ «Краю Григорія Сковороди» – просто неможливо! Моя щира подяка і подвійному земляку – Петру Васильовичу Матвієнку, уродженцю с. Пізники, який нині мешкає на Сумщині, і завдяки безкорисливій допомозі якого цю книгу отримують наші земляки по білому світу, куди їх закинула доля…
За жанром – це історичний нарис, але він виходить за далеко-далеко ширші рамки – тут і глибокі розвідки з історії, географії, адміністративно-територіального устрою, археології, древньої історії і сьогодення регіону; освіта, культура, релігія; славетні земляки і подвиги у війнах, революції, розрухи і відбудови, політичне життя – тільки літературних джерел приводиться близько 800! І все – архівні документи різних періодів, епох, але абсолютно достовірні, офіційно підтверджені. Це не просто багато інформації, це цілий океан, який збирався, опрацьовувався, готувався до публікації великою плеядою краєзнавців, істориків, просто небайдужих до життя Чорнухинщини.
Низький уклін Вам, земляки!
Книга видана видавництвом «Гадяч» (м. Гадяч) накладом 500 екземплярів. Про художнє оформлення книги хотілося б сказати окремо добре слово – вона з тих, які приємно тримати в руках, отримуючи задоволення – тверда обкладинка, офсетний папір, зручний для очей та читання шрифт, чітка, елегантна графіка сторінок. Назви розділів, а їх аж 17 – гарно виділені крупним шрифтом, розташовані за тематичним принципом, в кінці книги наведені пояснення скорочень, умовних позначень, і т.д. Як на мій погляд, така енциклопедія регіону має бути настільною книгою в кожній домівці, поряд з «Кобзарем» і Біблією, а не тільки на бібліотечних полицях і в шкільних світлицях.
Відкривається книга зворушливим «Словом до краян» і теплими словами пам’яті Булді Івану Лукичу, рідному діду, і батькові Булді Івану Івановичу – яким і присвячена книга, та описом герба Чорнухинського району, прапора Чорнухинського району, Гімну Чорнухинського району, слова і музику якого написали теж чорнушани – В. Стеценко (музика) і В.Розсохань (слова).
Переповідати зміст кожного розділу – марна справа, це треба бачити власним оком, сприйняти розумом і серцем відчути; а чи просто сплакнути, зітхнути, побачивши знайомі прізвища, імена рідних і близьких, сусідів чи однокласників. Або ж здивуєшся, читаючи щось незнайоме, невідоме тобі, про рідне село. Я знала з родинних переказів, що обидва мої дідусі – Усенко Михайло Петрович (мамин батько, с. Пізники), і Шеремет Григорій Максимович, (татів батько, с. Сухоносівка) були політично активними, обидва організували комнезами в своїх селах, працювали в цих же товариствах. А бабуся Мотрона Петрівна Усенко (у дівоцтві Апостол), була актрисою-аматоркою знаменитого пізницького театру Русинових, на сцені якого грала до старості, як і вся рідня, і багато-багато пізничан… Читала про своїх пращурів, і світлі сльози пам’яті капали на ці сторінки книги. І з подивом, наприклад, узнала, що ще на початку минулого століття в селі була телефонна підстанція, як і в Чорнухах; а школа і церква Вознесіння була збудована коштом власників Милорадовичів. І що село було засноване 21 січня 1718 року (точніше саме в цей день, 300 літ тому, був підписаний гетьманський універсал і грамота на володіння селом, а поселення було там, звичайно, ще набагато раніше!).
І Пізники відзначатимуть свій 300-літній ювілей зовсім-зовсім, зовсім скоро! Через рік, якщо згадають про свій ювілей!
В кінці кожного розділу наведено список використаних документів, джерел, історичних розвідок.
Про корисні копалини краю – запаси солі, торфу, деревини, глини, в тому числі і гончарної, розказували ще в школі. А тут з подивом узнала ще і про величезні запаси бурого вугілля, розвідані геологами, але вони не розробляються. Поки що.
Про археологічні об’єкти, знахідки різних років і епох годі писати. Скажу тільки, що відомий археолог Віктор Володимирович Приймак мешкає нині в Сумах, закінчив Чорнухинську середню школу, як і я, а доля знову звела в Сумах. І Віктор Володимирович Приймак нині – учасник багатьох археологічних досліджень, експедицій не тільки на Сумщині, але і на Чорнухинщині, і список його наукових публікацій теж приводиться в цій енциклопедії.
А от для мене, як, певне, і для дуже багатьох читачів, буде відкриттям, що колись Чорнухинський район (в 1932 році) ввійшов до складу новоутвореної Харківської області. А Постановою Уряду від 22 вересня 1937 року була утворена Полтавська область, з 45-ма районами, серед них і Чорнуський (так тоді писався район). Існував він аж до 1962 року, до укрупнення сільських районів, і заново був створений 8 грудня 1966 року (і був в роки укрупнення Лохвицьким районом).
Та йдемо далі сторінками книги. Про розвідницю Ленізу Бугорську і її товаришку Марію Коломієць в нашій родині теж знали давним-давно: це колишні однокласниці моєї покійної мами, учительки Марії Михайлівни Шеремет (в дівоцтві Усенко). Кілька їхніх шкільних фотографій, довоєнних, дивом збереглись у мами; і фото, і свої спогади про однокласниць мама передала до Чорнухинського музею, коли відкривали пам’ятник і музей мужній розвідниці. А з сином Героя Радянського Союзу Петра Володимировича Масленнікова – Анатолієм Петровичем Масленніковим, я навчалася в одному класі Чорнухинської середньої школи… І аж шестеро земляків з Чорнухинщини, за свої ратні подвиги в роки війни отримали високі урядові відзнаки, найвищі нагороди і звання Героя Радянського Союзу. Землякам на фронтах Великої Вітчизняної війни присвячений окремий розділ; ім’я Олексія Перелета присвоєно Вороньківській середній школі, в Білоусівці відкрито пам’ятник Василю Панасовичу Мележику, споруджений він на кошти комсомольців району, зароблених на суботнику. В 2006 році відкрито пам’ятну дошку на приміщенні Городиської школи, в пам'ять про славного льотчика, випускника цієї школи Олексія Михайловича Батієвського, Героя Радянського Союзу, повного кавалера орденів Слави.
Неможливо розповісти про всіх земляків-чорнушан і їхні подвиги, але всі вони, хто воював на фронтах, наближали світлий день Перемоги, мирне життя. Вшануймо їхню пам'ять, прочитавши цей розділ книги.
Є в книзі розділ про трудові подвиги в мирний час. Ланка Марії Яківни Федоренко з Лісової Слобідки одержала звання Героя Соціалістичної Праці за найвищі в Україні на той час (50-ті роки минулого століття) урожаї цукрових буряків.
У маминому архіві є давнє фото: на порозі Пізницької, тоді семирічної школи стоїть велика група школярів з прапором, вчителі школи, інструктори з району, і сама Марія Яківна Федоренко, з високою урядовою відзнакою – зіркою Героя Праці на грудях, і я, дошколя, але у віночку, поряд з мамою – піонервожатою. Це була зустріч учнів і вчителів зі своєю знатною землячкою.
В інших розділах книги знайдете, читачу, цікаві розповіді про нашого найвідомішого краянина – Григорія Савича Сковороду, і про перебування на теренах нашого району Тараса Григоровича Шевченка, який у Пізниках зустрівся з поміщиком Русиновим, відпочивав і смакував яблуками з його розкішного саду, пив смачну воду з знаменитої пізницької Криниці, за переказами – ще козацької (адже село – козацька пізницька сотня). Поставмуцькі гончарі навіть виготовили в 1914 році погруддя поета, а харсічани подали клопотання про присвоєння імені великого поета початковому Харсіцькому народному училищу імені Т.Г.Шевченка. На жаль, клопотання не було задоволеним. Всі ці цікаві факти на сторінках видання чекають на вас.
Можна писати про книгу ще і ще, але хай залишиться щось і для кожного, хто листатиме сторінки видання, і читатиме їх як найзахоплюючий детектив. Як я, з першої до останньої сторінки, кілька разів, знаходячи щось нове і нове, ще цікавіше.
Наостанок хочеться ось що сказати. Мені не вдалося знайти якихось даних про відзнаку цього видання, і автора книги. Чи так скромно це пройшло, чи не дійшли, як кажуть, руки, за повсякденними клопотами, у тих, хто повинен був це зробити – місцевої влади, чиновників від культури, фахівців-краєзнавців, інших. А не так і багато на Україні таких енциклопедій, таких видань краєзнавчих, та ще і для вузького регіону – практично одного з районів області полтавської землі, серця України. Всі відгуки тих, хто вже прочитав книгу – тільки в «превосходной степени», нікого не залишає байдужим. Тож дуже хочеться, аби якомога більше чорнушан-земляків отримали насолоду від знайомства з чудовою книгою, яка бере за серце і душу, розбуджує пам'ять про малу батьківщину. Ну, а всім, хто має відношення до коштів на видання матеріалів, що не ввійшли до цієї частини, до наступного перевидання солідним тиражем (бо 500 примірників – краплина в морі!), до підтримки, відзначення, вшанування автора і всього колективу, хочу звернутись з добрими побажаннями словами мого улюбленого і дуже шанованого археолога і поета Бориса Мозолевського:
«…Сяй і слався, наш добрий світе,
Небо своє прихили над нами.
Ми твої паростки, ми твої діти,
Будьмо ж не пасинками –
А синами!»
Микола Іванович Булда – справжній син рідної чорнухинської землі, підтримайте його, гідно відзначте.
З повагою – Лідія ШЕРЕМЕТ, науковець, еколог, журналіст, член Національної спілки журналістів України
Пізники – Чорнухи – Суми.
21 січня 2017 року
Телефон Шеремет Лідії Григорівни - 095-365-73-71
Ірина Панасенко, журналіст - 095-158-84-37
P.S Бажаючим придбати книгу раджу звертатись до Чорнухинської районної бібліотеки, і замовити післяплатою за адресою: 37100 Полтавська область, смт Чорнухи, вул. Центральна,47, центральна районна бібліотека, Булді Миколі Івановичу, електронна адреса: Lib_ch@ukrpost.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий