ПАМ'ЯТНА ДАТА.
25 лютого 1871 року народилась поетеса Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна].
У 1889 році вона приїздила у с. Косівщину лікуватись до народної лікарки Параски Назарівни Богуш, хата якої збереглась до наших днів. Параска Назарівна була з кріпаків. Пан ніби-то виміняв її на собаку. Звідки в неї хист до лікування, того невідомо. Тільки турбувалась вона про немічних. Весною і восени збирала лікарські трави та коріння на запашних луках біля річки Сумки. Брала зілля і в сумських крамарів, готувала настояні на травах ванни і лікувала ними людей. “Згадалось мені, — напише поетеса пізніше в нарисі про Косівщину “Весняні співи”, — як тихого весняного вечора сиджу було я в своїй одинокій хатинці на хуторі, серед степів харківських, та згадую свою рідну Волинь і ШЛЮ до неї свої думки сумнії. Сонечко стоїть низько на заході й червонить своїм світлом гарячим спечений степ. Ось пройшла череда, і на дорозі курява встала — червона, мов дим пожару, здається вона проти західного сонця. Хуторяни заметушились, гукають, заганяють товар. Малі хлопці стовпилися біля криниці, коней напувають. Гомін, гамір… Далі все стихло, тільки у мене під вікном я чую якісь тихі голоси. Отож хуторяни збираються «на колодки». Щовечора так вони збираються під моїм вікном і ведуть розмови аж до пізнього вечора...”
25 лютого 1871 року народилась поетеса Леся Українка [Косач (Квітка) Лариса Петрівна].
У 1889 році вона приїздила у с. Косівщину лікуватись до народної лікарки Параски Назарівни Богуш, хата якої збереглась до наших днів. Параска Назарівна була з кріпаків. Пан ніби-то виміняв її на собаку. Звідки в неї хист до лікування, того невідомо. Тільки турбувалась вона про немічних. Весною і восени збирала лікарські трави та коріння на запашних луках біля річки Сумки. Брала зілля і в сумських крамарів, готувала настояні на травах ванни і лікувала ними людей. “Згадалось мені, — напише поетеса пізніше в нарисі про Косівщину “Весняні співи”, — як тихого весняного вечора сиджу було я в своїй одинокій хатинці на хуторі, серед степів харківських, та згадую свою рідну Волинь і ШЛЮ до неї свої думки сумнії. Сонечко стоїть низько на заході й червонить своїм світлом гарячим спечений степ. Ось пройшла череда, і на дорозі курява встала — червона, мов дим пожару, здається вона проти західного сонця. Хуторяни заметушились, гукають, заганяють товар. Малі хлопці стовпилися біля криниці, коней напувають. Гомін, гамір… Далі все стихло, тільки у мене під вікном я чую якісь тихі голоси. Отож хуторяни збираються «на колодки». Щовечора так вони збираються під моїм вікном і ведуть розмови аж до пізнього вечора...”
Комментариев нет:
Отправить комментарий