ПАМ'ЯТНА ДАТА.
3 січня 2018 року Низовому Івану Даниловичу, відомому українському письменникові, прозаїку,
публіцисту та громадському діячеві виповнився б
76 рік.
Іван Данилович – член Національної спілки письменників України з 1972
року, член Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка,
Лауреат премій імені Бориса Горбатова, Микити Чернявського, братів
Богдана і Левка Лепких, Олекси Гірника, міжнародної премії
за найкращий музичний твір — ораторію "Лелече", який був покладений на
музику тернопільським композитором Богданом Климчуком
і на всесвітньому конкурсі ностальгійних пісень посів перше місце в
номінації "хорова композиція". Нагороджений медаллю "Будівничий
України".
У січні 1964 року в Ужгороді вийшла перша збірка віршів "Народжуються квіти", редактором
якої був друг і ровесник Івана Низового поет Петро Скунць.
У 1971 році побачила світ друга поетична збірка Івана Низового "Провесінь". У вісімдесяті роки виходять збірки "Тобі моє серце" (1980), "Рівнодення" (1982) і "Чекання ранку" (1986). Дев'яності роки відзначилися виходом у світ таких
збірок: "Горобина ніч" (1992), "Пракорінь", "Нема
переводу", "І калина своя, і тополя", "Запрягайте,
хлопці, коней" (1993), "Покотьоло" (1994), "Вівтар"
(1995), "Це – мій вертеп", "Свіча на вітрі" (1996),
"Білопілля – Верхосулля", "О, Оріяно…", "Сльоза
небесна", "Осяяння осінню" (1997), "За овидом
сивим", "Нічний вістун", "Побудь зі мною", "Воронці
нев’янучі", "Чорнороси", "Збудило опівночі серце"
(1998), "Хрущі над вишнями", "Падолист", "Душа
перецвіта", "Я з такої глибинки" (1999).
У двохтисячні роки Іван Низовий яскраво продовжує свій творчий шлях у
збірках: "Осанна химері", "Джерело у ясних ясенах" (2000), "І гілка своя, і
сопілка", "Родиземля", "В раю, скраєчку", "Поза раєм", "Остання електричка на
Ірпінь", "Тихоплесо-часоплин" (2001), "Від травня до травня", "Значить більше,
ніж просто пісня", "Босоніж по стерні" (2002), "Саме та самота", "Сонях на
осонні", "Жура за журавлями", "Передсвітень", "Сум'яття",
"Зливодиво", "Те, чому і назва загубилась", "Дурман-трава",
"Я Сватовим засватаний", "По промінчику доброти", "Несправжня
пектораль", "Веселка неповторних весен" (2003),
"Пролог до епілогу", "Опозиція" (2004), "Отак і живу",
"Сонях сяючого сонця", "Село моє, Сула моя...",
"Серпентарій" (2005), "Оскома осені", "Мажор в мінорі", "Шаржуємо з любов'ю", "Самопізнання", "У Сватовім світає
Україна" (2006), "Калини жар на полотні снігів", "Біополе Білопілля", "Біла
вежа – рідний Вавилон", "Білолебедія" (2007), "Прозріле літо з голосом
Олени", "Вірую" (2008), "Осмути сивої сувій", "Спіймані сюжети" (2009), "Живу
за юліанськими календами", "Під жайворами, під журавлями", "Найвище
право – жить відверто", "Лелечі клекоти в тумані", "Я цвіркун в середлітню
спеку" (2010), "А Марківка – як маківка", "Цим дорожу" (2011).
До окремих розділів збірок "Несправжня пектораль","Сонях сяючого сонця" і
"Біла вежа – рідний Вавилон" увійшли переклади з білоруських, вірменських,
болгарських, словацьких, польських і персидських поетів.
30 вересня 2011 року Іван Данилович Низовий помер після тривалої
хвороби. Похований у Луганську на цвинтарі Заріччя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий