Сумщина видавнича / Sumy Publishing

ПРИВАТНІ БІБЛІОТЕКИ СУМЩИНИ.

Продовжуємо розповідати про приватні книгозбірні Сумщини.

10.МАКЛАКОВА БІБЛІОТЕКА. Належала путивльському чиновнику Маклакову. Формувалася в 2-й пол. 19 ст. у м. Путивль (тепер Сумської обл.). У її основі були стародруки й рідкісні рукописи. Перед своєю смертю він заповів бібліотеку влаштованій на його кошт книгозбірні Путивльського ремісничого училища.

Ольга Тертична,

науковий співробітник Путивльського краєзнавчого музею.

БІБЛІОТЕКА МАКЛАКОВА

Розвиток суспільства з давніх часів можна простежити завдяки літописам, рукописам, а згодом, книгам, які були німими свідками цілих епох. До найвідоміших давньоруських зібрань належить бібліотека Ярослава Мудрого. Узагалі, одними і перших збирачів рідких книг слали церковні установи, які водночас були і культурно-просвітницькими центрами. І все ж, явище колекціонування книг до доби середньовіччя не можна було вважати поширеним.

Ситуація змінилась у XVIII ст., коли деякі представники знаті почали збирати книги для власних колекцій, у яких переважали іноземні твори. Це пояснювалося тим, що вітчизняна література не набула на той час відповідного розвитку. Але вже на початку XIX ст. проблема стала поступово вирішуватися. Кількість приватних колекцій значно збільшилася. Іноді статті про приватні колекції траплялися в газетах, журналах, звітах громадських бібліотек та вчених рад. лише в окремих працях можна було знайти вичерпну інформацію з даної теми (наприклад, у B. C. Іконнікова, М. Ф. Бокачова, Ґ. М. Геннаді),

На жаль, сьогодні переважна більшість інформації про приватні колекції втрачена, а доля багатьох цінних зібрань зовсім невідома.

У даній статті хотілося б зупинитися на загальній характеристиці унікальної колекції книг, яку зібрав уродженець Путивля, благодійник, меценат М. С. Маклаков.

Народився Микола Стефанович 1805 року в родині купців Стефана Івановича та Ганни Андріївни Маклакових. На жаль, про його дитячі та юнацькі роки відомостей дуже мало. Відомо, що він отримав гарну домашню освіту. У 1825 р. наш земляк виїхав до Підмосков'я (м. Балашиха), до свого родича, купця Івана Лабкова. Працював прикажчиком. У 1831 р, одружився на Євдокії Петрівні Масловій, дочці московського підприємця, з якою прожив 26 років. Завдяки цьому шлюбу ще збільшив свій капітал. Високий майновий ценз дозволив Миколі Стефановичу отримати свідоцтво купця 1-ї гільдії. Після смерті дружини він вдруге одружився на підопічній сироті Надії Дмитрівні Розановій.

З 1843 р. Маклаков захопився збиранням рідкісних книг для власної колекції. Улюбленій справі він віддав десятки років свого життя. 1865 року купець увійшов до складу компанії по експорту російських тканин за кордон (Товариство внутрішньої та вивізної торгівлі мануфактурним крамом). Субсидіював будівництво великого комплексу будов «Деловой двор» на Варварському майдані (зараз майдан Ногіна) у Москві. Виїжджав з торгом мануфактурним крамом на крупні ярмарки різних міст Російської імперії: Нижній Новгород, Самару, Казань, Санкт-Петербург, Київ та інші. Незважаючи на постійну зайнятість, Микола Стефанович усе ж не забував про свою малу батьківщину. Зробив значний внесок у розвиток народної освіти на Путивльишні, займався благодійністю. За словами земського статистика А. Душна, який був у місті на початку XX століття: «Маклаков был самоучка, личность недюжинная, богато одаренная от природы и светлая».

На капітал, який заповів благодійник Путивльському земському зібранню (10 тис. крб.), у Пригородній Слободі міста Путивля була побудована школа (1884) для початкового навчання сільських та міщанських дітей обох статей. Окрема сума за заповітом зберігалася в банку недоторканою. Отримані з неї відсотки використовувалися на утримання школи, закупівлю навчальних посібників та зарплату вчителям. У 1886 р. в Путивлі на кошти Маклакова (40 тис. крб.) був споруджений будинок у псевдоготичному стилі, де розмістився один з найбільших навчальних закладів міста - ремісниче училище (нині старий корпус аграрного технікуму СПАУ на вул. Луначарського). За бажанням заповідача (1881) училищу було присвоєно звання «Училище Маклаковнх» на честь батьків Миколи Стефановича. Був передбачений також капітал на утримання училища. У цьому будинку розмістилася згадана вище унікальна колекція книг, яку купець заповів рідному місту.

Колекція Маклакова складала 4052 одиниці, про що свідчить каталог 1890 року. До складу бібліотеки ввійшли майже всі рідкісні книги, відзначені в російській бібліоірафії того часу. Сучасники оцінювали її в півмільйона рублів. Так, раніше згаданий А. Дунін, зазначав, що ця колекція «...может померяться своими книжными богатствами не только с губернскими, но... и с императорскими публичными библиотеками...».

Зібрання поділялося иа такі розділи:

Богослов'я, іконографія.

Історія загальна і російська.

Філософія, логіка, психологія.

Педагогіка, дидактика і методика. Історія народного просвітництва,

Правознавство і соціологія.

Географія, етнографія, подорожі, картографія і статистика.

Природознавство.

Медицина.

Математика, морські та воєнні науки,

Господарство і технологія.

Мовознавство і критика. Пам'ятники давньої руської словесності,

Періодичні видання.

Книги для довідок .

Книги дія народного і дитячого читання.

Як людина по-справжньому віруюча, М.С. Маклаков значну частину своєї колекції Присвятив розділу «богослов'я».

Публічна бібліотека М. С. Маклакова охоплювала різні галузі знань і була відкрита як для студентів, так і для широкого загалу читачів. До бібліотеки входили рідкісні книги старого друку, утому числі рукописи і документи, переклади 3 латини, німецької, польської, грецької, французької та інших мов, а також більш пізня література, яка видавалась у відомих друкарнях Санкт-Петербурга, Москви, Курська, Бєлгорода тощо

Колекція М. С. Маклакова була відзначена в роботі XII археологічного з'їзду, який проходив у Харкові з 15 по 27 серпня 1902 р На виставці в рамках даного з'їзду експонувалися 107 стародруків на церковну тематику. Опис книг зробив відомий науковець того часу професор Є. К. Рєдін. Попередню інформацію про колекцію з повним її описом надав Харківському підготовчому комітету, який займався організацією з'їзду, професор М. Г. Халанський. Він зазначав, що більшість книг має історико-бібліографічні позначки М. С. Маклакова, які свідчать про його любов до книг. Деякі з маргіналій буди надруковані в каталозі виставки як вшанування пам'яті Миколи Стефановича. «...освіченої людини, яка піклувалася не тільки про себе, а й про свою Батьківщину і своє рідне місто».

Періодичні видання представлені журналами «Старые годы», «Исторический вестник». «Русская старина», «Русский библиофил», «Сельский хозяин». Особливо цікавими є для нас ((Курские епархиальные ведомости». В них можна знайти інформацію про церковне життя Путивльського повіту. За цими виданнями можливо простежити події внутрішньої та зовнішньої політики Росії, новини в галузі мистецтва. Нажаль, після подій 1917 р. більшість книг унікальної колекції було втрачено. Зусиллями керівництва і працівників місцевого краєзнавчого музею вдалося зберегти тільки частину зібрання, яка сьогодні знаходиться в бібліотеці і фондах ДІКЗ. У ході проведеної дослідницької роботи автором статті було виявлено близько 1000 одиниць з печатками та екслібрисами М. Маклакова (понад 500 – потребують окремого дослідження). Серед них значна частина книг на релігійну тематику: Мінеї, Требники, Церковні статут, Синодики, Повчальні бесіди тощо.

Крім змісту, привертає увагу й оформлення стародруків. Палітурка виконана із тонкого дерева, обтягнута телячою шкірою, зверху прикрашена золоченим тисненням. Окремі книги мають металеві застібки, а на ребрах нанесене сусальне золото. В ага деякі« таких книг сягає від 7 до 10 кілограмів.

Серед найбільш цікавих книг, які зараз зберігаються в бібліотеці та фондах ДІКЗ, без перебільшення, можна вважати «Арифметику» (1703 р.) Леонтія Пилиповича Магницького. Вона являла собою своєрідну енциклопедію математичних наук гого часу і не поступалася західноєвропейським аналогам початку XVIII століття. «Математику» Магницького можна по праву назвати пам'яткою національної культури.

Історична література охоплює періоди від давньої історії до XIX ст., включаючи археологію, етнографію та культуру Росії, України, Римську історію, а також історію країн Сходу тощо. Викликають інтерес видання «Краткое историческое и хронологическое описание жизни и деяний Великих князей российских, императоров, их жен и детей с изображением гравированных их портретов» в 3-х томах (1805-1807); «Полное собрание русских летописей..., именуемое Тверской летописью» (1863); «Акты исторические, собранные и изданные археологической комиссией» (1841) та багато інших.

Окремі з цих видань розповсюджуватись і за кордоном. Значне місце займає художня література, серед якої цікавими є: «Полное собрание сочинений М. В. Ломоносова с приобщением жизни сочинителя и с прибавлением многих его нигде еще ненапечатанных творений», 1786 г; «Тилемахи да или странствование Тилемаха, описанное в составе иронической поэмы Василием Тредиаковским с французской нестихотворной речи Франциска Фелелона» Т. І., 1766 р. та інші раритетні видання. Збереглася також частина рукописних докуметів з давньої історії Путивльського краю.

Більшість книг зібрання мають екслібрис у вигляді рельефного овалу; всередині якого три круглі медалі й напис «Библиотека Маклаковых». Як правило, він знаходився на обкладинці. Частина книг має квадратний екслібрис, розмішений на перших сторінках з аналогічним написом. На Інших книгах стоять печатки навчальних закладів або книжкових лавок Москви, Києва та інших міст. Це наводить на думку, що Маклаков іноді замовляв літературу в лавках, іноді отримував подарунки від різних навчальних закладів чи друзів, небайдужих до його захоплення. На доказ цього в «Истории Священного и Ветхого завета», що зберігається в фондах заповідника, на 1-й сторінці є напис: «Посвяшаю в дар книгу сию на память благодетелю своєму и учителю Его благородию Николаю Степановичу Маклакову 9 мая 1842 г Иван Николаевич Полевый (?)»,

Запропонована читачеві невеличка розвідка-тільки початок дослідження колекції путивльського благодійника, яка зберігається в бібліотеці та фондах ДІКЗ у м. Путивлі, адже вона, безперечно, являє собою культурно-історичну цінність національного значення.