РОЗПОВІДАЮТЬ ДОКУМЕНТИ.
Про руйнування архітектурних пам'яток міста Суми у газеті Нова Україна (Полтава) №101 від 13.06.1943, сторінка 3.
„ЦУКРОВЕ МІСТО"
(Лист із Сум)
«Цукрове містечко» —
так назвав на початку 90-х років минулого сторіччя свою книгу про
Суми забутий українськський етнограф, актор і письменник П. А.
Чугуєвець. «Цукровим містом» Суми були перед революцією не тільки тому, що сюди тяжіла вся цукрова промисловість Слобідської України, що
тут була резиденція кількох мільйонерів-цукровиків І. Харитоненка й
інш., а ще й тому, що в поетичній уяві П. А. Чугуєвця все місто
поставало ніби зробленим із цукру.Таке воно й було до большевиків, чистеньке, охайне.
Вкриті зеленими
насадженнями, з мальовничими околицями, Суми, як і колишній Сумський
повіт, були колись цікавим культурним центром. На початку XIX
сторіччя біля Сум у маєтку Паліцина (Попівка) знаходилась так звана
«Попівська Академія», приватне культурно-наукове товариство того часу. З
Сумського повіту колись почувся Перший прилюдний заклик звільнити кріпаків. Біля Сум мешкали передові люди цієї епохи Л. Хрущов, П.
Лялін та інш., до яких у червні 1859 року спеціально завітав Т. Г.
Шевченко. Був і такий період у житті Сум і Сумського повіту, коли
майже щороку влітку тут гостював в с. Низах у і свого приятеля І. Д.
Кондратьева П. І. Чайковськйй. Це ж тут, біля Псла, він збирав і
опрацьовував народні мотиви для своїх опер на українські теми. За
большевиків сумської старовини ніхто не вивчав, а культурно-історичні
пам’ятники не тільки но охоронялися, а, навпаки, знищувались.
Поставивши на чужому п’єдесталі пам’ятник Ленінові, совєти спорудили пам’ятник і Шевченкові,
але, зрозуміло, що його було зроблено за стандартом, і це тільки
ображає найкращі почуття українців.
Однією з найцікавіших прикрас
міста була церква Пречистої (Покровська), на теперішньому Українському
майдані. Цо був величний храм побудований в XVIII столітті в стилі
українського барокко, або, як влучно назвав цей стиль покійний
знавець українського мистецтва К. В. Шероцький, в Мазепиному стилі, бо майже всі церкви, побудовані гетьманом Мазепою
(а їх на Україні було чимало), були побудовані на цей зразок. Професор
Баталій в своїй «Історії Слобідської України» надрукував гравюру, яка
зображує цю церкву як один з найкращих зразків, слобідсько-української архітектури. Але жидо-большевикам церква
заважала, бо, бачите, вона обмежувала місце для мітингів і парадів
під час сталінських свят. Друга церква, що дуже потерпіла від войовничих
безвірників, — це кам’яний храм Воскресіння. Він є і тепер, але в
якому вигляді після того, як там перебував комсомольський гуртожиток і були зруйновані бані! Цей храм збудував син засновника міста Сум
Герасима Кондратьєва — другий полковник Сумського Слобідського
полку Андрій Кондратьєв, який загинув під час Булавінського заколоту на Дону. Освячення його припадає на 1702 рік. Храм збудовано в два яруси з передбаченням татарських нападів. У
верхній частині його можна було витримувати довгочасну облогу, мури
храму товсті, з землі до вікон - далеко, туди не можна дістатися без
великих драбин і без зустрічі зі збройним опором. Воскрееенська церква
була важливою частиною Сумської фортеці. Але большевики не шкодували
не тільки історичних архітектурних споруд, а й взагалі не цікавилися
археологією міста. З будинку Сумського лісоуправління, що біля Воскресенської церкви, йде попід Пслом
протягом восьми кілометрів потайний козацький хідник у село Токарі, в садибу Смагіна. За весь час панування больщевицьких «охоронників культури» він не викликав у них ніякого інтересу. Хід до нього було
за муровано, а коли 1941 року під час закладання одного фундаменту стався глибокий обвал на дорозі цього тайника, його просто
засипали. Не знали жалю від большевиків мистецькі твори. З
Спасо-Преображенського собору вони вилучили 62 картини, писані
Маковським, Лебедєвим і Шороховим. Спочатку вони урочисто передали
ці картини, як твори пензля славетних художників до Сумського
музею, а і потім вилучили їх і передали до «Металолому», бо, бачите, ці картини були написані на мідних дошках, а
совєтській промисловості були потрібні кольорові метали. Блюзнірства й вандалізму від большевиків зазнав; і Петропавлівський
цвинтар, що був колись чудовим некрополем. На цьому, тепер
попсованому, цвинтарі було чимало прекрасних скульптур. З двох відомих надгробків на
могилах Харитоненка, творах різьби французького скульптора Круазі, що коштували десятки тисяч карбованців золотом, звичайно, було знято зимові покрівці, без яких варрарський мармур не
виносить нашого клімату, і «Цукрове місто» Суми, одно з найкращих після Харкова місто Слобідської України, потребує тепер великої праці в
охороні й реставрації пам’ятників старовини й мистецтва. 0. Зайцов.
Комментариев нет:
Отправить комментарий