Поиск по этому блогу

РОЗПОВІДАЮТЬ ДОКУМЕНТИ




 ВИДАВНИЧА СПРАВА СУМЩИНИ (1861-1920)

Книжкова справа у світі існувала за багато сторіч до того, як з’явилося  книгодрукування. Рукописна книга, як засіб вираження суспільної думки, ще з XI сторіччя виконувала свою роль і впливала на розвиток і формування. Однак можливості цього впливу  були вкрай обмеженими.

Винахід Йогана Гутенберга – друкарський верстат – (середина XV століття) відкрив нову еру в історії книги.  Друкарська техніка, що увібрала в себе різні аспекти багатьох давно відомих процесів розмноження текстів, дала можливість галузі книгодрукування зробити великий крок уперед. Вже в XVIXVII століттях зросли обсяги  друкарської продукції, з’явилися друкарі-видавці. У той же час існувала сувора цензура на друковані видання.

У XVIIIXIX століттях у книжкове виробництво швидко почала  впроваджуватися машинна техніка. Винахід папероробної машини наприкінці XVIII століття збільшив, здешевив та значно покращив виробництво паперу; поява на початку XIX століття плоскодрукарської  машини, а також інших поліграфічних машин значно розширила можливості поліграфії.

       У другій половині ХIХ – початку ХХ століть книговидавнича справа стала сферою підприємницької діяльності.

       У 1917 році на українських  землях, що перебували в складі Росії, діяло 78 книговидавничих установ.
Велике значення мало створення на Україні, і на Сумщині зокрема, нових друкарень.
У справі відкриття друкарень законодавство Російської імперії вимагало від осіб, які бажали розпочати власну справу в галузі поліграфії, мати певні документи. За “Статутом про цензуру та друк”1 бажаючі відкрити друкарню, літографію, металографію повинні були отримати на те дозвіл від губернатора або генерал-губернатора та свідоцтво, у якому, згідно з Положенням про мито, на право торгівлі та промислів вказувалась кількість і розмір швидкодрукувальних машин та верстатів, які вони  передбачали мати у своєму закладі. На відкриття друкарень подавалися також: офіційна заява-прохання губернатору, посвідчення міського поліцейського управління про гарну поведінку та благонадійність, посвідчення міської управи про те, що з її боку перешкод на відкриття друкарні немає, паспорт для іноземних громадян, з позначкою про право на помешкання в містах Російської імперії,  дві гербові марки на отримання свідоцтва. Євреям надавалося право відкривати друкарню в тому випадку, якщо, окрім вищезазначених документів, вони мали дозвіл на проживання в тих містах, де визнано можливим мати єврейських цензорів. З таких друкарень стягували податки на утримання єврейських училищ від 20 до 40 карбованців.

Кожний поліграфічний заклад повинен був мати шнуровану книгу зі скріпленими аркушами, завірену у столиці інспектором книгодрукування або чиновником, призначеним від губернатора для нагляду за подібними закладами. У цю книгу записувалась уся продукція, призначена до друкування, з позначкою про те, чи друкується вона з попереднім наданням  у цензуру,  чи з дозволу останньої, іноді із зазначенням числа примірників і формату видання. Чиновники від цензурного комітету перевіряли шнуровані книги на предмет проведених робіт. Друкарні, літографії та металографії примірник  готових видань зобов’язані були подати до місцевого цензурного комітету. Не підлягали цензурі візитні картки, прейскуранти  тощо. 
На кожному виданому примірнику вказувалося ім’я та помешкання друкаря, літографщика чи металографщика, а якщо твір підлягав цензурі, то дозвіл цензури.
Найдавнішою друкарнею у місті Суми володів Василь Петрович Родіонов. Розташовувалась вона в приватному будинку по вулиці Лебединська (нині Кірова). Почала працювати з 1867 року 2.

Друкарню К.М.Пашкова відкрито в Сумах 6 серпня 1877 3.

За звітом 1886 року, в  місті Суми існувало дві друкарні, які випускали продукції на суму 12 тис. крб., а кількість працівників становила 26 осіб. У  1900 році  діяло вже три друкарні. Одна з них належала К.П. Пашкову, інші – підприємцям О.Вертікову і В.П.Родіонову. 

У друкарні К.М.Пашкова на початку ХХ століття  працювало 49 осіб, за рік продукції випускалося на суму 40 тис. крб., окрім того прибутки від роботи палітурної майстерні складали 5 тис. крб. на рік.

Документів про відкриття друкарень І.Г.Ільченка, О.Вертікова,                  А.Є. Чорнобривченка у м. Суми не знайдено. Існують документи про відкриття в місті друкарень К.П.Счасні та П.І.Будкова (у 1877 та 1882 роках) а також про те, що на Павлівському рафінадному заводі працював друкарський верстат (1897 р.), на якому виготовлялися етикетки для рафінадної продукції підприємства4.

У 1912 році в м. Суми було зареєстровано ще дві друкарні А.Є.Чорнобривченка та І.Г.Ільченка, а в заштатному м. Білопілля з 1914 року функціонувала друкарня П.Я.Кравченка, кількість працівників якої становила 16 осіб.

Чернігівський міщанин Ізраїль Євелів Певзнер понад вісім років працював старшим складальником у Сосницькій земській друкарні. У Сосниці й мав постійне помешкання. Дозвіл на відкриття друкарні в місті Охтирка отримав  31 жовтня 1881 року 5. У його друкарні працювало два ручних верстати. Продукцією друкарні були етикетки, оголошення, бланки та подібні їм дрібні видання, що не піддавалися загальній цензурі.

Клопотання про відкриття  ще однієї друкарні в Охтирці від 2 квітня 1883 року подавав Полтавський міщанин Лейба Ізраїлевич Когон, але Харківський губернатор йому в тому відмовив 6. Так само було відмовлено ризькому міщанинові з міста Вільно Фабіану Лайвенду, який подавав клопотання про відкриття  друкарні в Охтирці 1 вересня 1884 року 7.

Титулярний радник Володимир В’ячеславович Уваров отримав свідоцтво на відкриття друкарні у місті Охтирка 11 травня 1885 року. Мав також поліграфічний заклад у місті Рильськ Курської губернії. Там же мав і постійне помешкання.

Слід зазначити, що за відсутності хоча б одного з необхідних документів, Головне управління у справах друку мало право залишити прохання про відкриття друкарні без задоволення.  Підприємцю також потрібно було довести, що відкриття  друкарні є необхідною справою для міста. У багатьох архівних документах, як висновок Головного правління у справах друку, записано: “потреби міста у друкарській справі цілком задовольняють наявні друкарні” (якщо на момент подання їх у місті існує декілька). Але і в такому разі підприємець міг подати на перегляд справи і, цілком вірогідно, виграти її.

Так, 10 квітня 1886 року на прохання міщанина Василя Заїкіна було відкрито справу.  Клопотання про відкриття ним друкарні в Охтирці було відхилено у зв’язку з тим, що в місті вже працювали друкарні І.Є.Певзнера та В.В.Уварова. Але підприємець аргументував протизаконне відкриття друкарні євреєм Певзнером за попереднього губернатора барона Ікскуля (за законодавством, Певзнер повинен був надати ремісниче свідоцтво та дозвіл на проживання в містах Російської імперії, але цих документів не було в наявності) та виграв справу. Свідоцтво на відкриття друкарні міщанину В.С.Заїкіну було видане 28 квітня 1886 року 8.

Архівні дані свідчать, що у 1884 році у Лебедині було засновано приватну друкарню М.Є.Когона 9.

За даними  фабричного та гірського нагляду, у 1910 році в м. Ромни зареєстровано друкарні Гордона О.Р. (відкрита у 1902 р.), Б.Е. та Н.Б. Дельбергів (заснована у 1884 р.), Шафрана І.Г. (заснована у 1907 р.) 10.

У цілому на початок ХХ століття вже було відкрито близько 40 приватних та державних друкарень тільки  у межах території Харківської губернії. Документи, подані власниками інших друкарень, потребують подальшого вивчення та дослідження.

Окремою сторінкою в історії видавничої справи Сумщини слід розглядати появу  рукописних та друкованих періодичних видань.

Датою народження журналістики в Україні, на землях, що входили до складу Російської імперії, є 1812 рік, коли в Харкові почали друкувати газету “Харьковский еженедельник”. Всього вийшло 12 чисел цього видання накладом у 600 примірників. Видавцем газети був університетський книгар Ланг´нер, а редактором – професор Карл Нельдехен, німець з Берліна, запрошений для викладання в Харківському університеті сільськогосподарських наук першим попечителем Харківської навчальної округи графом С.О.Потоцьким.

“Харьковский еженедельник” виник з бажання задовольнити запити промисловості й торгівлі. Адже доступ до поточної інформації є однією з основних передумов свідомої участі в різноманітних процесах як політико-суспільного, так і економічного характеру. На сторінках газети широко висвітлювалися питання торгівлі в місті, а також про ярмаркові товари й ціни на них в інших містах України й Росії.

Періодика Сумщини другої половини XIX – початку ХХ століття, на відміну від Харківської, недостатньо вивчена та потребує подальшого дослідження. Найдавнішим друкованим періодичним виданням, що народилося на теренах сучасної Сумщини у межах кордонів Харківської губернії, за документами можна вважати щотижневу газету “Сумской листок” (1872). В архівах Сум та Харкова зберігаються лише деякі примірники газет того періоду, тому і критерії висвітлення матеріалу у збірці різні. Читачеві вперше пропонується долучитися до історії місцевої преси  крізь призму документів, що збереглися до нашого часу.

Складовою частиною видавничої справи є розповсюдження видавничої продукції як через торговельну мережу, так і через посередників.

Книгарство, тобто розповсюдження видавничої продукції через торговельну мережу, в Україні виникло в часи, коли почалося видання книг друкарським способом. Воно було особливо розвинене в Острозі та при Києво-Печерській Лаврі. Початком новітнього книгарства вважаються 1861-1862 роки. 

Ще у XVIII столітті в  Глухові було задумано відкрити першу в області громадську бібліотеку і першу друкарню. Опікувався цим член-кореспондент АН Федір Йосипович Туманський. У 1779-1780 роках ним було розроблено проект заснування в Глухові академічної книгарні, а також “Академічного зібрання в Малоросії” (прообразу майбутньої Академії наук). Щоправда, цей проект так і не був реалізований. Пожвавлення книжкової торгівлі на території нинішньої Сумщини припадає на період 1877-1918 рр.

У переважній більшості книжкові магазини утримували власники приватних друкарень. Харківське губернське земство мало губернський Центральний книжковий склад, відділення якого працювали у містах Харківської губернії 11. Так само відділення книжкових складів земств працювали у містах Чернігівської і Полтавської губерній.

Право на відкриття книжкового магазину, лавки  чи кабінету для читання надавалося приватним особам, акціонерним компаніям або товариствам у тому ж порядку, як і для відкриття друкарень та подібних їм закладів. Особи, які отримували право на заснування книжкового магазину, повинні були заявити до канцелярії генерал-губернатора, де саме будуть розміщені їхні заклади та на кого буде покладено відповідальність за роботу книжкових магазинів. Продаж книг здійснювався за умови наявності свідоцтва на промисли.  За торгівлею встановлювався нагляд поліцейського правління, адже торгувати можна було лише дозволеними цензурою виданнями. За продаж недозволених видань книготорговців карали згідно з законодавством Російської імперії.

Наприкінці XIX – початку ХХ століть  книжкова торгівля була добре розвинута в Сумах. Тільки по вулиці Соборна було кілька невеликих паперових магазинів. Найбільш процвітаючим у той час торговцем вважався І.Г.Ільченко. Окрім магазину І.Г.Ільченка, в місті Суми були книжковий магазин Реньєн, магазин книжкових та паперових матеріалів Удовиченка, магазин  Михайлова.

Дозвіл на право книжкової торгівлі мали Охтирський купець Дмитро Гордієнко, міщанин Степан Заїкін та  інші.

Таким чином, до 1920 року в Україні, і на Сумщині зокрема, стрімко розвиваються поліграфічні заклади, книгарні, бібліотеки. Книга стає більш доступною для широкого загалу, з’являється велика кількість нових періодичних видань.

 Примітки

1 Устав о цензуре и печати Т.XIV. Издание 1890 года // Свод законов Российской империи. Том четырнадцатый. – СПб., 1890. – С.1-58.

2 Державний архів Харківської області (ДАХО), Ф.3, оп.282, спр.904, арк.25.

3 Там само, Ф.3, оп.268, спр.11, арк.32.

4 Там само, Ф.3, оп.268, спр.11, арк.51; Ф.3, оп.273, спр.10, арк.89; Ф.3, оп.279, спр.19, арк.10.

5 Там само, Ф.3, оп.281, спр.70, арк.6.

6 Там само, Ф.3, оп.281, спр.10, арк.12.

7 Там само, Ф.3, оп.281, спр.68, арк.7.

8 Там само, Ф.3, оп.281, спр.130, арк.21

9 Там само, Ф.3, оп.281, опр.73, арк.7.

10 Державний архів Сумської області (ДАСО), Ф.-961, оп.1, спр.338, арк.1-5.

11 Там само, Ф.-961, оп.1, спр.178, арк.25; Ф.759, оп.1, спр.824, арк.1-297.

Комментариев нет:

Отправить комментарий