ПАМ'ЯТНА ДАТА.
29 лютого 1944 року в селі с. Яблучне Великописарівського району Сумської області народився видатний український поет Володимир Затуливітер.
Талановитий син хліборобів із хутора Веселе на Слобожанщині Володимир Затуливітер (1944–2003 рр.) у 25-ть, вже маючи виданими дві збірки поезій («Теорія крила» та «Теперішній час»), став киянином. Посилено працював, тож успішно виходили книжка за книжкою: «Тектонічна зона» (1982), «Пам’ять глини» (1984), «Зоряна речовина» (1985), «Полотно» (1986), «Початкова школа» (1988). Логічно не забарився широкий позитивний розголос про його творчість у пресі, авторитет серед колег і читачів і, звісно, гарні перспективи на майбутнє... 1993-го підготував чергову збірку поезій «Четвертий із триптиха», однак видавця на неї не знайшлося: розвал економіки і видавничої справи, безробіття, а за ним – побутові проблеми в його київській квартирі: відрізали світло, після аварії зникла вода... «Часу лишилось тільки для роботи...». Протестуючи проти всього того, восени 2001 року Володимир покинув українську столицю і, за порадою близького друга, знайшов прихисток тілу й душі у покинутій хаті мальовничого й таємничого села Бучак, яке на той час хтось прирік стерти з лиця землі і залити водами Дніпра.
Самотнє сільське життя без світла, газу, міських зручностей та комунікацій і, попри все, – розкіш творчості. Володимир заглибився у себе й дуже багато писав. Отож там, у Бучаку на Черкащині, сформувалася потужна десята збірка поезій «Ненаписані пейзажі», сонети, а також книжки прози: «Пастухи бджіл», «Діжа» тощо.
Непросте земне життя поета В. Затуливітра несподівано й досить страшно обірвалося різдвяної ночі 2003-го... У свій останній вечір читав Біблію – її опісля знайшли розгорнутою на сторінках «Євангелія від Матвія».
29 лютого 1944 року в селі с. Яблучне Великописарівського району Сумської області народився видатний український поет Володимир Затуливітер.
Талановитий син хліборобів із хутора Веселе на Слобожанщині Володимир Затуливітер (1944–2003 рр.) у 25-ть, вже маючи виданими дві збірки поезій («Теорія крила» та «Теперішній час»), став киянином. Посилено працював, тож успішно виходили книжка за книжкою: «Тектонічна зона» (1982), «Пам’ять глини» (1984), «Зоряна речовина» (1985), «Полотно» (1986), «Початкова школа» (1988). Логічно не забарився широкий позитивний розголос про його творчість у пресі, авторитет серед колег і читачів і, звісно, гарні перспективи на майбутнє... 1993-го підготував чергову збірку поезій «Четвертий із триптиха», однак видавця на неї не знайшлося: розвал економіки і видавничої справи, безробіття, а за ним – побутові проблеми в його київській квартирі: відрізали світло, після аварії зникла вода... «Часу лишилось тільки для роботи...». Протестуючи проти всього того, восени 2001 року Володимир покинув українську столицю і, за порадою близького друга, знайшов прихисток тілу й душі у покинутій хаті мальовничого й таємничого села Бучак, яке на той час хтось прирік стерти з лиця землі і залити водами Дніпра.
Самотнє сільське життя без світла, газу, міських зручностей та комунікацій і, попри все, – розкіш творчості. Володимир заглибився у себе й дуже багато писав. Отож там, у Бучаку на Черкащині, сформувалася потужна десята збірка поезій «Ненаписані пейзажі», сонети, а також книжки прози: «Пастухи бджіл», «Діжа» тощо.
Непросте земне життя поета В. Затуливітра несподівано й досить страшно обірвалося різдвяної ночі 2003-го... У свій останній вечір читав Біблію – її опісля знайшли розгорнутою на сторінках «Євангелія від Матвія».
Роздуми про поета у статті Наталки Поклад: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/volodimir-zatuliviter-ya-chesno-yak-zliva-tobi-odboliv
Комментариев нет:
Отправить комментарий